Україна-Росія: Газовий спектакль для Заходу

Так вже, мабуть, розмістилися зорі на небосхилі, що ці новорічні свята знову стали досить конфліктним періодом – перш за все у плані політики. Цілком можливо, західні видання цього тижня із задоволенням присвятили б свої передовиці більш святковим темам – та обставини продиктували інше. І довелося їм писати як не про новий виток конфлікту між Ізраїлем і Палестиною, то про російсько-українську газову епопею.

Що стосується «нашої» другої теми, то висвітлювалася вона по-різному і з різним рівнем уваги. Чеські ЗМІ, наприклад, нею не надто переймалися. У французів теж знайшлося чимало інших тем для обговорення, та газову тематику стороною вони не обходили. Щоправда, доводиться із сумом констатувати, що коментувалася вона у двох чільних виданнях – Le Monde і Le Figaro – доволі односторонньо. В той час як французи у кожній із статей могли довідатися про позицію росіян, усі їхні невдоволення та звинувачення, про українську точку зору на цю проблему говорилося надзвичайно мало.

Більш вдало комбінували тези з антитезами британці. У їхніх виданнях справді можна було знайти найрізноманітніші матеріали на тему «газової війни», з майже полярними оцінками. У The Guardian, наприклад, ще у понеділок з’явилася стаття посла РФ у Великобританії Юрія Фєдотова «Україна повинна платити чесну ціну», у якій той лякав англійців: «На жаль, з огляду на те, як Україна в минулому зі зневагою ставилася до своїх обов’язків, особливо – у 2006 році, коли вона незаконно відкачувала газ, призначений нашим клієнтам у Європі, ми не можемо бути певними, що вона виконуватиме свої транзитні зобов’язання. Друзі України повинні підштовхнути її до цього».

У якості бонуса до традиційних російських тез британські читачі отримали таке спостереження з боку дипломата:

«Фізичний стан української газотранспортної системи потребує нагальної уваги.

Ця система нагально (тавтологія авторська – ред.) потребує модернізації та утримання, щоб відповідати тим вимогам, що її стосуються. Україна не проводить необхідних для цього інвестицій, і не дозволяє іноземним інвесторам допомогти».

Варто зауважити, що в жодному британському виданні нам не вдалося помітити аналогічної статті, написаної представником української дипломатії, у якій би говорилося, скажімо, про те, що ті гроші, які Росія платить Україні за транзит, не дозволяють підтримувати вітчизняну газотранспортну систему у належному стані. Тому - 1:0 на користь Росії у піар-битві.

Головна ж дискусія розгорілася навколо запитання, чи є цей конфлікт політичним, чи чисто бізнесовим. На користь першої точки зору висловлювався, поміж іншими, автор передноворічної статті у The Independent: «Щорічна сварка, як і європейська стурбована реакція, є лише вершиною айсберга. Хоч у ній і йдеться нібито про гроші, на Росію назагал дивляться з підозрою, і часто звинувачують у використанні своїх ресурсів у якості політичної палиці, призначеної для лупцювання своїх опонентів».

Схожі речі писали на день раніше і автори The Guardian: «Захід нервує з приводу безвиході між Росією та Україною насамперед через те, що вона може перервати постачання газу взимку, коли попит є найбільшим.

Але існує й тривога з приводу того, що Путін використовує енергію як політичну зброю, у той час, коли багато країн все більше і більше залежні від іноземного газу.

(…) Численні аналітики думають, що ці сварки є також результатом того, що Україна – колишня радянська республіка – шукає тісніших зв’язків із Брюсселем і Вашингтоном, а не з Москвою».

А от у The Daily Telegraph у перший день 2009 року те ж саме стверджували з набагато більшою упевненістю і навіть деякою гостротою: «Перериваючи постачання газу Україні, росіяни покликали комерційну складову, щоб прикрити відкрито політичний акт. (…) Це повторення (дій зразка 2006 року – ред.) говорить про дві речі. Перше:

Кремль розраховує, що залежність ЄС від його газу – більше 20 відсотків від усіх поставок – дозволить йому безкарно залякувати колишні країни Радянського Союзу.

Друге: після приниження Грузії, його погляд зосереджений на Україні, вразливій до зовнішнього втручання через політичні конфлікти між різними регіонами країни і між президентом та прем’єр-міністром».

Та, як ми вже писали, багато хто у Британії висловлювався і на користь гіпотези, згідно з якою між Росією і Україною розгорівся синім полум’ям конфлікт, суто бізнесовий за своєю природою. Так, на шпальтах The Independent 2 січня з’явилася стаття, у якій автор висловлював таку точку зору: «Хоч теперішнє непорозуміння і загрожує повторенням кризи 2006 року, яка призвела до звинувачень Москви у тому, що та використовувала «енергетичний шантаж», аби покарати своїх прозахідних сусідів, цього разу аналітики кажуть, що тверда позиція Росії щодо ціни на газ більше відображає її кепську економічну ситуацію в часи посилення світової рецесії».

У той же день дуже безкомпромісно підтримував схожий погляд Карл Мортішед на сторінках авторитетного видання The Times: «Може бути, Кремль справді насолоджується плазуванням України, але цей скандал – не повторення Грузії. Тут не йдеться про те, щоб розчавити сусіда. Тут йдеться про те, про що говорить «Газпром». Йдеться про гроші».

До речі, ще за день до того у тій же-таки газеті була надрукована інша стаття, у якій авторка виписала свої іронічні думки з приводу цієї «газової війни». І іронія була спрямована в першу чергу у наш, український, бік.

«Владімір Путін, російський прем'єр-міністр, виглядав вже зовсім розгніваним, коли доповідав своєму президентові Дмітрію Мєдвєдєву, своєму протеже, що став боссом, що Україна знову відмовилася від московської «гуманітарної» пропозиції. Обидва знали, що через цю кризу Росія знов виглядатиме так, буцімто вона використовує енергетичну перевагу для залякування свого меншого колишнього радянського сусіда»,

- писала вона. Не забувши додати, що «ці колишні радянські республіки наполягають на своїй незалежності, але зовсім не проти приймати від Кремлю подачки, коли їм це підходить».

Втім, варто віддати британцям належне – у запалі дискусії про те, хто винен у газовом конфлікті і на чийому боці правда, вони зовсім не перестали помічати того, що цей конфілкт оточувало. Так, у новорічному виданні The Daily Telegraph відзначили: «Антиукраїнська пропаганда на державному телебаченні (Росії – ред.) різко зросла за останні декілька тижнів».

«Газпром пішов у тотальну PR-атаку, щоб звинуватити Україну у будь-якій нестачі (газу для Європи – ред.). І в той же час від також став ще жорсткішим у переговорах, через що швидке вирішення суперечки, радше за все, не буде знайдене».

Тим часом поляки з видання Gazeta Wyborcza вболівали за Україну, немов за улюблений футбольний клуб, причому – настільки явно, що читачі у коментарях подекуди з цього відверто кепкували. До прикладу, 31 грудня газета, довідавшись про те, що Україна таки сплатила росіянам борг, опублікувала радісну статтю під красномовним заголовком «Україна втерла носа Газпрому».

«Ось як Київ відповів на погрози Газпрому, котрий вже декілька тижнів попереджував, що без сплати боргів не підпише нового контракту і з січня закрутить газовий кран для України, ускладнюючи при цьому транзит своєї сировини через Україну до Західної Європи. Москва була впевнена, що через фінансову кризу Київ не має грошей на газові рахунки. (…) Росіяни вже готувалися перекрити кран».

Ті ж-таки поляки, до слова, зауважили річ, яка у інших західних країнах залишилася повністю поза увагою оглядачів і коментаторів:

«З невідомих причин «Газпром» вже в грудні називав «боргом» оплату за газ, який в цьому місяці лише постачався до України».

У п’ятницю ж українську оплату коментував інший автор польського видання, Аджей Кублік, у своїй колонці «Газова війна України і Росії за обличчя»: «Україна фактично здобула моральну перемогу в сутичці з «Газпромом». Але Київ напевне не буде перетягувати струн у конфлікті з своїм потужним сусідом (…), і Україна тепер буде шукати такого контакту з Газпромом, аби російський концерн міг досягнути пропагандистського успіху. В газовому бізнесі на Сході йдеться насамперед про те, щоб і вовк був ситий, і вівці цілі».

Схожий прогноз подавався і у британській газеті The Guardian, що 2 січня опублікувала невеличкий FAQ на тему цього газового конфлікту: «Росія, що контролює більше третини світових запасів, здається, має на руках більшість найсильніших карт. Вона тримається жорсткої лінії поведінки по відношенню до колишніх радянських держав, піднімаючи ціни і демонструючи кінець субсидій пост-радянської епохи.

В української економіки неприємності, але навряд чи вона зможе уникнути ще одного підвищення цін (на газ – ред.)».

Підсумувати ж цей не надто святковий новорічний огляд західної преси можна іншою цитатою із того ж самого видання, яка, попри деякий фаталізм, несе у собі таке потрібне раціональне зерно: «Правда у тому, що, попри усі зусилля Заходу розділити ці дві економіки, Росія і Україна потребують одна одну, і чим швидше прагматизм повернеться у їхні відносини, тим краще».

(c) Данило Мокрик, 4post