Die Meinung: Фаіна, Зміїний та 2012 рік.

Було в українців більше причин для радості минулого тижня чи радше для занепокоїння?

По-перше, прибічники Юлії Тимошенко мали привід для радості: Верховна Рада не змогла відправити Уряд під її керівництвом у відставку. Закулісні фактори цієї події досить складні, щоб спробувати висвітлити їх всеосяжно (чого варті лише чутки про десятки міліонів переконливих аргументів, запропоновані відомим нафтовим олігархом фракції комуністів за голосування «проти»). У будь-якому випадку, даний результат голосування 5 лютого не є ані показником поразки Партії Регіонів, ані перемогою для Юлії Володимирівни. Це всього лише відкладання спроби поставити «в.о.» перед посадами міністрів даного кабінету у кращому випадку до вересня поточного року. І стабільності українському політикуму це також не надало. Тепер регіонали думають про складання мандатів з метою розпуску Парламенту.

Тобто бої місцевого значення продовжуються, зброю складати ніхто не збирається, рухатись у напрямку компромісу чи стабілізації ситуації - також. А про Президента, таке враження, ніхто вже особливо і не згадує і не сприймає його як серйозного політичного гравця. Та і важелів впливу на ситуацію в нього, відверто кажучи, зовсім небагато. І, до речі, ще не набрала повної сили внутрішньоукраїнська газова вистава (що виторгувала ЮВ в Москві, хто винний і хто буде платити) і економічна криза, які додадуть гостроти цьогорічній серії «Української демократії в дії». Таким чином, приводом для радості українців взагалом, я думаю, вся ця історія з відставкою Уряду точно не була.

А ось що було однозначним приводом для радості в Україні і за її межами: 5 лютого сомалійські пірати звільнили наш сухогруз «Фаїна» з сумнівним вантажем на борту. Добра новина: заплатили після п’яти місяців виснажливих переговорів всього лише 3,2 млн. дол. викупу замість 20-ти запрошуваних горе-піратами. Не дуже добра: як і завжди в історіях, де замішані великі гроши та зброя, в завершенні епопеї з «Фаїною» є певний недобрий присмак. Чому так довго наші моряки вимушені були залишатись у заручниках морських розбійників? Хто саме заплатив викуп (взагалі у таких випадках платить власник корабля, і якщо так, хто саме був володарем танків, гранатометів та іншого арсеналу) і чи правда, що пірати були вже згодні залишити судно з пустими руками, без викупу, бо, напевно, були майже впевнені, що українців не переседіти. І останнє: куди саме прямував цей вантаж? Чи порушувала Україна спраді воєнне ембарго проти Південного Судану? Одним словом, ця подія була причиною для радості, але радості з відтінком задумливості..

 Більшість українських журналістів сприйняли рішення Гаазькогу суду ООН щодо морського шельфу навколо острову Зміїний як поразку України та перемогу Румунії. З чим можна погоджуватись чи ні. Але при детальному розгляді фактів та історії питання, стає зрозумілим, що як такою поразкою це рішення для нашої країни не стало. Дані щодо наявності запасів нафти та газу на шельфі так різняться, що гвалт про втрату важливого джерела енергетичних носіїв принаймні є необгрунтованим. Тим більше, дивлячись на сучасний стан розробки Україною вже наявних джерел енергії, виникає пропозиція більш відповідально займатись реалізацією вже існуючих проектів (а саме: умови для іноземних інвесторів, без яких нам не обійтись, орієнтація на інтереси країни, а не окремих бізнес-структур і т.і.). Так що, на мою думку, ми об’єктивно нічого в суперечці з Румунією не втратили. А тому: статус-кво – приводу для радості немає, але і приводу для засмучення – також.

Ну і про магічну цифру 2012. На дворі вже майже весна 2009 року. Це не просто пункт часу, це невблаганний відлік. Бо влітку 2012 на нас буде дивитись не тільки Європа, а, без перебільшення, - весь світ. Так, мова про Чемпіонат Європи з футболу. Грандіозна подія і грандіозний шанс для України у багатьох відношеннях. Загальна ситуація з підготовкою до ЧЄ-2012 є, безумовно, приводом для тривоги та занепокоїння. Все, що відбувалось після квітня 2007р. у цій сфері, можна назвати коротко – кривим дзеркалом української політики.  Такий же хаос, такі ж спроби поділу сфер впливу та бізнес-інтересів на фоні зневажання інтересів держави та її іміджу на міжнародній арені. І весь цей час, як і минулого тижня, сигнали реальної роботи та конструктиву надходили лише від Федерації Футболу України та її Президента пана Суркіса. Можно по-різному ставитись до фігури Григорія Михайловича, і я теж не є його фанаткою, але не поважати його за професійність, цілеспряімованість і віру в успіх Чемпіонату неможливо. Насправді, на державному рівні він на сьогодні є єдиною людиною, яка дійсно опікується цією темою, щось рухає і добивається результатів. З Адідас, Тейлором, Платіні та іншими. І це є приводом для поваги до цієї людини. І для  радості та надії.