Інтерв'ю з Олегом Скрипкою: "До Німеччини веземо цікавий і неординарний формат..."

Як з'явилася  ідея щодо концертів у Німеччині?  Що везете з собою і що хочете отримати від публіки? Яку публіку  очікуєте зустріти на Ваших  концертах? (українську, російську,  німецьку)

До Німеччини веземо цікавий і неординарний формат – поєднання рок-концерту з етно-дискотекою: хочемо продемонструвати широкий діапазон української музики, виступаючи в ролі таких собі «культурних парламентерів».
Коли ми з організаторами планували тур, то одним із завдань поставили собі контакт саме з німецькою аудиторією. Насправді, наскільки я можу бачити, німці активно цікавляться українською культурою, особливо етнічною. У ті часи, коли ми з «ВВ» жили і працювали у Франції, переважна більшість наших фанів були французами, оскільки тоді діаспора була ще слабкою. І це досить цікаво – здобувати прихильність в іншій країні без підтримки іміджу, що вже створений на батьківщині.

Ми знаємо, що  Ви нерідко буваєте з Вашими  відомими вечорницями в Росії.  Що не зовсім типово для  людини, яка підтримує розвиток української культури. Чи не стfвляться до Вас через це вороже на Україні? Як проходять вечорниці у Росії?

Справа в тому, що найперші Вечорниці етно-диско я провів саме в Росії в рамках фестивалю «Етнолайф», років 5 тому. І це надихнуло мене на організацію самостійних масштабних заходів і на розвиток цього формату. А взагалі, «ВВ» часто грає у Москві та й у Росії взагалі – як у клубах, так і на великих майданчиках. От і зараз, поки в Україні ще тиша після зимових свят, Росія вже прокинулася – у нас є кілька запрошень на лютий до російських клубів. Взагалі, я не бачу великих відмінностей в культурному плані між українською та російською публікою: нас однаково добре сприймають в обох країнах. Мало хто з артистів працює в напрямку культурного об’єднання та популяризації української музики в Росії, а ця справа є перспективною. У мене з’явився задум провести в Росії етно-фестиваль «Країна мрій», а також було б чудово активізувати український культурний центр в Москві, він має потужний потенціал.

Споріднене питання:  чи вважаєте Ви, що українці  і росіяни відрізняються за  менталітетом, світоглядом?

Навіть українці з різних регіонів відрізняються за світоглядом і менталітетом, що тоді говорити про різницю між українцями й росіянами. Та й в Росії така ж ситуація: наприклад, мешканці Москви й Пітера абсолютно різні.
Але музика – це об’єднуючий фактор. Вона працює не на відмінностях, а на тому, що є спільним для всіх людей – це емоційна складова. Наприклад, коли ми граємо в Росії, то майже ніколи не виникає питань щодо мови, хоча ми виконуємо пісні українською, бо музика сприймається на емоційному рівні.

Існує сторінка в інтернеті «Олег Скрипка»- президент України. На жаль, імен ініціаторів проекту там не зазначено. Чи відомо Вам щось про них? Чи уявляєте Ви себе у такій ролі, у ролі політика?

Я ніколи з ними не спілкувався, і ця ініціатива досі для мене лишається загадкою. І політичною кар’єрою займатися я не планую.

Під час минулих виборів Ви підтримували кандидатуру Президента Ющенка. Сьогодні народ повністю розчарований своїм вибором. Чи можете Ви і про себе так сказати? Що, на Вашу думку, президент зробив правильно, а що - ні?

Про себе скажу, що я взагалі ніколи не розчаровуюся. Я намагаюся дивитися на речі об’єктивно. І що ми бачимо зараз? З 2004 Україна зробила великий крок вперед – в напрямку демократичного суспільства й розвитку. Насправді, люди стали жити набагато краще, і щоб це побачити, треба просто поглянути навкруги. Все зовсім не так жахливо, як це представляють ЗМІ. Варто тверезо дивитися на реальність, менше скаржитися на життя і розраховувати на свої сили. У нас зараз розмови тільки про те, що, мовляв, немає з кого вибирати керівника держави. Але це дитяча позиція – перекладати відповідальність за своє майбутнє на політиків.
Якщо проаналізувати ситуацію, то можна зрозуміти, що політичний курс з 2004 року не змінився. Звісно, я зараз сподіваюся на перемогу демократичних сил, але навіть якщо цього не станеться, рух уже почався і його не спинити. Просто це забере трохи більше часу.

Як на Вашу  думку спрацювали ЗМІ у передвибочній  кампанії? Чи всі кандидати отримали  належне висвітлення?  Чи є  українські ЗМІ об'єктивними і  незалежними?

Відверто кажучи, українські ЗМІ є в більшості залежними і необ’єктивними. Справа в тому, що ЗМІ мають власників, а ці власники є політично заангажованими, вони зацікавлені в однобічному висвітленні подій. Тому через цей політичний безлад наші ЗМІ схожі на рака, лебідя й щуку: вони тягнуть читача в різні боки, створюючи негативне враження від дійсності.

А щодо політиків, то в цих виборах виграє той, кто має кращі інструменти чорного PR. Це схоже на війну чорних PR: ми не любимо всіх кандидатів, але когось не любимо більше, когось менше. А реалізується PR через інструменти мас медіа – це сильна зброя, тому перемагає той, хто цим інструментом володіє. ЗМІ створюють певну віртуальну реальність, а люди живуть у цій реальності, тому що інших джерел інформації немає.
Ще одна проблема – це нерозбірливість нашого споживача. Авторитетне й об’єктивне видання могло б і виникнути, але більшим попитом користуються скандали, гострі новини. Тому цим і годують читача, адже такий формат економічно більш вигідний. Читач мусить вирости і відчути потребу в якісній об’єктивній інформації.

Що може зробити  пересічна людина для майбутнього України, незалежно від того, хто стоятиме на чолі держави? Чи є громадянська ініціатива на місцях?

Одним із найважливіших результатів 2004 року було саме формування потужного громадянського суспільства. Воно має різні прояви, наприклад, культурні: це безліч фестивалів, створення різноманітних фондів, проведення благодійних акцій, відкриття нових видавництв, організація самодіяльних творчих об’єднань… Іноді цей рух набуває екстримальних форм – наприклад, коли нещодавно намагалися пошкодити пам’ятник Леніну в Києві. Звісно, цей прояв занадто агресивний, а питання протирічне, але це все одно є виявленням волі людей. Форма такого виявлення має бути цивілізована, і я сподіваюся, що незабаром на місцях можна буде вирішувати якісь питання і без участі влади, коштами і силами громадян.

Ви довгий час жили за кордоном – Вам напевно є з чим порівнювати Україну. Чого не вистачає українцям, щоб побудувати сильну державу?

По-перше, не вистачає часу. Нашій державі тільки 20 років! І для такого віку держави ми вже багато досягли. По-друге, не вистачає оптимізму та віри в себе. Людей охопило розчарування, але це дуже зручна позиція – свою безпорадність списати на зовнішні обставини. Вона гальмує ініціативу і дозволяє перекласти відповідальність на будь-кого. Нам не вистачає відповідальності за свої дії.

Юлія Володимирівна заявила про свій перший Указ у ролі президента: вона відкличе вето на новий бюджетний кодекс.
"Каждое  село, поселок и  город будет иметь  свой бюджет развития, который будет  состоять из надежных  поступлений, деньги  будут оставаться  на местах. Это  будет бюджетная революция, которая даст возможность нашим селам и городам расцвести", - отметила Ю.ТИМОШЕНКО.
Як Ви оцінюєте шанси  на реалізацію цього задуму?

Це було б велике зрушення для розвитку України. Щоб оцінити реальність цього плану, треба бути економістом. Але основне, що треба зрозуміти – для втілення такого задуму потрібно паралельно змінювати всю систему: удосконалювати апарат місцевих урядів, судову систему… Такий крок збільшив би відповідальність місцевої влади, а також і відповідальність самих громадян за свій вибір.

Як Ви оцінюєте  роль діаспори? Рішення залишити  Україну назавжди?

Рішення про еміграцію – особистий вибір людини, і причини можуть бути різні. Але сьогодні українська діаспора має величезний потенціал, який лише треба активізувати. Я постійно контактую з представниками діаспори і плідно з нею співпрацюю – це потужна спільнота. Не вистачає механізму її об’єднання. Існує така проблема, що діаспора не має достатньо ресурсів для проведення якісних подій – фестів, концертів, створення культурних організацій. Якби держава долучилася до вирішення цього питання, то можна було б досягти значних результатів. Діаспора має відчути, що держава піклується про неї і готова докладати зусиль для її розвитку.
Я в цьому дуже зацікавлений, адже якщо у великих містах України ще відбуваються якісь значні події, у менших – майже нічого не проходить, то діаспора взагалі залишається в інформаційному вакуумі. Адже телебачення й преса дають викривлене уявлення про ситуацію у країні, тому необхідне живе спілкування. Спільні з діаспорою проекти матимуть великий попит, адже українська публіка за кордоном зацікавлена в них.

Від кого ( чого) залежить майбутнє України?

Банальна відповідь, але правда: від кожного з нас. Все буде так, як ми вирішимо і як будемо діяти. Ось такий антифаталізм: у нас звикли говорити, що, мовляв, винна зла доля, або злі сусіди, або ще хтось. А треба просто вміти гарно жити. І якщо ми не задоволені політиками, то маємо розуміти: це ми їх виховали й вибрали. Вибирати ж треба, пам’ятаючи реальні справи, а не бездумно вірячи обіцянкам.

(c) Kseniia Pavlishyna